Розвиток протоінституційної наукової традиції в економічних працях С. Булгакова

Відомий фахівець з історії економічної думки М. Блауг так висловився з приводу доцільності історико-теоретичних досліджень: "То навіщо турбуватися історією економічної теорії? Бо краще знати власну інтелектуальну спадщину, ніж просто здогадуватися, що вона зберігається десь у невідомому місці і написана іноземною мовою" [41, с. 637]. Ці слова якнайточніше відбивають стан справ із сучасним опануванням економічної спадщини С. Булгакова – видатного вченого, вимушеного ідейного вигнанця-емігранта, спадщина якого збереглася і поцінована на чужині. Його вагомий внесок у розвиток української економічної думки далеко не повністю зрозумілий та оцінений його нащадками і спадкоємцями.

Сергій Миколайович Булгаков (1871–1944) – видатний релігійний мислитель, філософ, економіст та історик економічної думки. Він належить до блискучої плеяди всесвітньо відомих вчених початку ХХ ст., чий інтелектуальний вплив та неподільна наукова і духовна спадщина неоціненно збагатили культурні скарбниці Росії та України. Постать С. Булгакова як науковця самобутня та багатогранна. Його теоретична спадщина по-своєму унікальна, бо охоплює широкий спектр дослідницьких напрямів: від філософії, соціології та політичної економії до глибоких пошуків в галузях релігійної метафізики, теології, та релігієзнавства. Зазначені напрями реалізації творчої активності видатного мислителя не тільки свідчать про широке коло його наукових пошуків, про загальний напрям еволюції світогляду та наукових переконань, але й також про можливість достатньо органічного співіснування та взаємодоповнення різних науково-дослідницьких підходів в межах єдиної та цілісної теоретичної спадщини.

Науковий інтерес до сучасного осмислення економіко-теоретичного доробку С. Булгакова обумовлений не тільки вагомістю його внеску в історію економічної думки, але не в меншій мірі й тим, що він стояв біля витоків визначальних наукових напрямів економічної теорії, на жаль, штучно перерваних у вітчизняній економічній науці. Драматичний перебіг подій життя С. Булгакова на зламі епох на довгий час викреслив його особистість та наукову спадщину з обріїв радянського офіційного суспільствознавства. Тому, на жаль, і донині маловідомими  лишаються не тільки його наукові ідеї та теоретичні праці, але й сторінки біографії.

С. Булгаков, походячи з родини священнослужителя, отримав духовну освіту, закінчивши церковну семінарію. Згодом на певний час різко порвав з релігією, піддавшись, як і значна частина його сучасників, бурхливому захопленню теоретичним марксизмом його матеріалістичним світоглядом та революційною ідеологією. Закінчив Московський університет, де захистив магістерську дисертацію. Цікаво, що як науковець та викладач політичної економії С. Булгаков проявив себе саме в Києві. З 1900 по 1906 рр. він очолював кафедру політичної економії Київського політехнічного інституту та займався викладацькою діяльністю. В Києві, в тому числі під впливом першої революції 1905 р., вчений пережив наступний важливий етап духовної еволюції – критичний перегляд марксизму та ідейний розрив з ним, загальне розчарування в революційному шляху розвитку, визнання його моральної хибності та соціально-економічної тупіковості. В ідейно-філософських поглядах вчений здійснив остаточний перехід на позиції ідеалізму та повернення в лоно православ'я. В цьому контексті широку відомість йому принесли публікації у збірці "Віхи" (1909).

В 1912 р. С. Булгаков захистив докторську дисертацію "Філософія господарства", виконану в традиціях філософсько-методо­логічного ідеалізму та на принципах християнсько-православної господарської етики. Наступний етап біографії вченого теж пов'язаний з Україною. В 1918 р. він прийняв сан священика та переїхав до Криму, де викладав у Сімферопольському університеті.

Результати духовно-філософської та науково-теоретичної еволюції С. Булгакова втілились в таких його зрілих працях, як збірка творів "Два гради" (1911) та релігійній роботі "Світ Невечірній" (1917). Як видатний вчений-ідеаліст він згодом за свої переконання зазнав ідейних переслідувань, внаслідок чого в 1923 р. був примусово висланий з Радянської Росії. Перебуваючи в еміграції, жив і працював спочатку в Празі, а з 1925 р. і до кінця життя – в Парижі, викладаючи у Православному богословському інституті. В цей період життя особливо важко переживав не просто вимушене вигнання, а передусім відірваність від слов'янсько-православного середовища, неможливість духовного служіння своєму народу. Але, як засвідчив наступний перебіг подій, саме завдяки еміграції С. Булгакову, як і решті представників російського філософського відродження, фактично вдалося зберегти життя та врятувати неушкодженою наукову спадщину. Її повернення на Батьківщину стало можливим лише наприкінці ХХ ст., в роки демократичних суспільних перетворень пострадянської доби. Оскільки цей процес лише розпочався, активних зусиль вітчизняних суспільствознавців, в тому числі економістів, потребує опанування інтелектуально-духовної та наукової спадщини С. Булгакова, сучасне осмислення її місця і ролі в контексті провідних течій та визначальних тенденцій світової економічної думки, нарешті, введення в контекст сучасної вітчизняної науки.

Між тим, на наш погляд, саме зараз, в контексті переосмислення історії вітчизняної та світової економічної думки, наукова постать С. Булгакова становить особливий інтерес. Вивчення теоретичної спадщини видатного вченого та її сучасна неупереджена оцінка дозволять глибше та повніше осягнути визначну віху минулого української та російської економічної науки – період її особливого злету на межі ХІХ–ХХ ст., коли наукові досягнення багатьох її представників не тільки знаходились в руслі загальносвітового наукового процесу, але часом навіть випереджали його. Вже одна наявність власної багатої та змістовної історії економічної думки значною мірою вселяє впевненість у можливості її успішної реінтеграції в світову.

Вивчення економічної спадщини С. Булгакова та його однодумців допомагає значною мірою підняти завісу над однією з найцікавіших, але малодосліджених сторінок вітчизняної економічної науки – зародженням соціально-етичних, соціально-психологічних досліджень в галузі теоретичної економіки. Не зважаючи на їх бурхливий та плідний розквіт в Україні на початку ХХ ст., вже в 20-ті роки вони були піддані шельмуванню та гонінню, а надалі, за радянської доби, – цілковитому вилученню з наукового обороту і методологічного застосування та забуттю. Тим самим у вітчизняній науці фактично було перервано традицію крупномасштабних міжгалузевих досліджень соціально-історичних, етико-культурних, правових, релігійно-світоглядних чинників економічного розвитку, які в світовому суспільствознавстві та економічній науці дали початок сучасній інституційній теорії.

Слід зазначити, що генезис економічних поглядів С. Булгакова відбувався на межі ХІХ–ХХ ст. в умовах бурхливого розвитку на теренах українсько-російської економічної науки майже всього спектру тогочасних наукових традицій та шкіл: класичної школи, історико-соціального напряму, ортодоксального та критичного марксизму, соціал-утопізму, маржиналізму, неокласичної мікроекономіки, математичної школи та інших [194, с. 116–126]. Традиції ідейного та методологічного плюралізму вели до плідного теоретичного розгалуження та взаємозбагачення різних наукових напрямів.

С. Булгаков належав до плеяди таких видатних вчених, як П. Струве, М. Бердяєв, В. Желєзнов, В. Косинський, М. Туган-Барановський, М. Соболєв, М. Лежнєв, М. Ратнер, В. Водовозов та інші, які на початку ХХ ст. очолили один з найвпливовіших, а за деякими оцінками, основний, напрям у політичній економії – соціальний або, як його ще прийнято називати – соціально-історичний або історико-соціологічний [126, с. 56–58]. При певній різноманітності ідейно-політичних та науково-теоретичних уподобань його представників, спільним для них був широкий системно-міждисциплінарний підхід до осмислення та висвітлення економічних проблем. Він полягав у залученні до економічного аналізу філософії, соціології, права, психології, етики та інших галузей суспільствознавства, а також у врахуванні визначальної ролі комплексу неекономічних факторів суспільного розвитку. Цей напрям був означений соціологічною, історико-генетичною та морально-етичною інтерпретацією проявів економічної життєдіяльності суспільства та людини. Надалі він дав потужний імпульс для розвитку на Заході одного з провідних напрямів світової економічної думки ХХ ст. – інституціоналізму.

У зв'язку з цим проблематика економічних досліджень С. Булгакова достатньо багатогранна. Вона охоплює проблеми наукової методології, історії економічної думки, економічної теорії. Інтерпретація в працях вченого таких проблем, як суть і призначення господарської діяльності суспільства та економічна природа людини здійснена не у вузько економічному аспекті, а сповнена глибокого філософського, соціального, морально-етичного та метафізичного звучання. Це надає досліджуваним проблемам особливої духовної наповненості та глибини.

Як відомо, соціальний напрям в українській та російській економічній думці відзначався більшою ідейно-теоретичною та методологічною строкатістю ніж у західноєвропейській, а межі його були достатньо розмитими. Тому питання методологічної ідентифікації в ньому дослідницьких засад С. Булгакова потребують, на наш погляд, певної конкретизації. Осмислення напряму ідейної еволюції вченого, знайомство з його зрілими філософсько-економічними працями приводить до висновку, що він очолював достатньо самобутню, неортодоксальну течію в економічній теорій, в цілому, та в соціальному напрямі, зокрема, – соціально-психологічну. Піонерні розвідки в цьому напрямі здійснювались також М. Туган-Барановським.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html