Звільнення від відповідальності за сприяння вчиненню терористичного акту

Базовим принципом правосуддя є невідворотність відповідальності для будь-якої особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Порушення цього принципу, коли винному вдається уникнути справедливої відплати, породжує у нього почуття безкарності, що часто призводить до вчинення нових суспільно небезпечних діянь. У той же час своєчасна й обґрунтована реалізація кримінально-правових норм зміцнює у громадян почуття поваги до закону, сприяє досягненню завдань, які стоять перед кримінальним правом, підвищенню ефективності правового регулювання. Разом з тим, необхідно відзначити, що досягнення завдань, які стоять перед кримінальним правом, можливо й іншим шляхом, у тому числі через застосування до винного альтернативних методів впливу, не пов’язаних з реалізацією заходів кримінальної відповідальності [57, с. 31].

Саме на такі випадки розрахований інститут звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві. У чинному Кримінальному законодавстві правовим підставам звільнення від кримінальної відповідальності присвячений Розділ 9 КК України (в ньому сформульовані загальні підстави звільнення), а також деякі положення Особливої части КК України, наприклад частина 2 статті 255, частина 3 статті 263, частина 4 статті 307, частина 4 статті 309 КК України тощо (у них визначені спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів).

Слід зазначити, що в літературі зустрічаються різні визначення правової природи звільнення від кримінальної відповідальності. Так, частина дослідників відносить цей інститут до засобів диференціації кримінальної відповідальності [94, с. 149; 98, с. 127], інші – до форм припинення кримінальної відповідальності [60, с. 231] чи альтернатив кримінальному переслідуванню [38, с. 23].

Як слушно зазначає Л.В. Павлик оскільки кримінальною відповідальністю завжди є реальні кримінально-правові заходи, то їх повна відсутність при звільненні від кримінальної відповідальності («нульовий» рівень) не може визнаватися формою реалізації кримінальної відповідальності, а отже спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності не є засобом її диференціації [135].

Не можна погодитись і з позицією авторів, які відносять звільнення від кримінальної відповідальності до форм припинення останньої. Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року чітко визначив, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду [157]. У той же час звільнення від кримінальної відповідальності, за загальним правилом, можливе лише до моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, саме це дозволяє розділяти звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від кримінального покарання [109]. Тому не може бути звільнення від кримінальної відповідальності формою її припинення, оскільки кримінальна відповідальність на цьому етапі ще не настала.

Ми погоджуємось з точкою зору тих авторів, які вважають, що звільнення від кримінальної відповідальності відноситься до альтернатив кримінальному переслідуванню. Як правильно зазначає Ю.В. Баулін, здійснюючи звільнення, суд не диференціює кримінальну відповідальність щодо даної особи, а на підставі закону індивідуалізує підхід до визначення долі особи, яка вчинила злочин, а саме: звільняє її від кримінальної відповідальності [12, с. 45].

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності являє собою альтернативний метод впливу щодо осіб, які вчинили злочин, альтернативний механізм вирішення кримінально-правових конфліктів.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності посідає важливе місце в кримінальному праві України, адже дозволяє державі реалізувати функції та завдання кримінального закону й без засудження особи, яка скоїла злочин, та/або застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Оскільки на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття «звільнення від кримінальної відповідальності», то нижче наведемо приклади визначення цього поняття у теорії кримінального права.

На думку Ю.В. Бауліна звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України [12, с. 58].

О.О. Дудоров пропонує визначати звільнення від кримінальної відповідальності як врегульовану кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмову держави від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо останньої примусу у вигляді покарання та, за загальним правилом, інших заходів кримінально-правового впливу. За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами:

1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винуватою у злочині та який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється;

2) до винуватого не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання;

3) через відсутність обвинувального вироку, яким особі призначається покарання, звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості [91, с. 732].

Крім визначення поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» у доктрині кримінального права виділять види такого звільнення. Так, залежно від того правом чи обов’язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: імперативне (обов’язкове, наприклад, ст. 45 КК України) та дискреційне (необов’язкове, факультативне, наприклад, ст. 47 КК України).

Залежно від того, чи можна зобов’язати особу, звільнену від кримінальної відповідальності, виконати певні обов’язки після того, як відповідне рішення прийнято, види звільнення від кримінальної відповідальності поділяються на безумовні (остаточні) та умовні (тимчасові).

Крім цього, виділяють загальні (передбачені Загальною частиною КК України, що можуть застосовуватися до осіб, які вчинили різні види злочинів) та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності (закріплені в Особливій частині КК України і стосуються конкретних складів злочинів), тобто, так звані заохочувальні норми.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37497.html