Теоретичні засади структуризації фінансових відносин органів мі-сцевого та регіонального самоврядування

Людина є соціальною істотою, яка, як правило, живе в територіальних громадах (штучний союз людей за ознакою мешкання): селах, селищах, містах, областях, землях, округах, губерніях тощо. Кожна територіальна громада має власні потреби, справи, що враховують її особливості. Відповідно до цих потреб та справ формуються видатки. Виходячи з обсягу необхідних витрат, формуються доходи. Саме так територіальна громада в особі органів місцевого або регіонального самоврядування ініціює економічні відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів з метою задоволення місцевих і регіональних потреб та рішення місцевих і регіональних справ.

Ефективність вирішення цих справ, як показує історичний досвід розвитку місцевих фінансів у зарубіжних країнах і в Російській Імперії,залежить від розвитку місцевого самоврядування.

При досліджені сутності місцевого самоврядування ми можемо зробити висновок про існування плюралізму поглядів. Позиції науковців залежать від основного суб’єкта права місцевого самоврядування.

Одна з позицій – це виділення жителів територіальної громади як основного суб’єкта місцевого самоврядування.

Так, наприклад, під самоврядуванням С. Ю. Вітте розумів право місцевих громадських союзів (провінцій, земств, міст і общин) відати визначеними законом справами, що стосуються місцевих «потреб і благ» і знаходити для цього особливі кошти з місцевих джерел [46, с. 546].

За Великим тлумачним словником, самоврядування – це право адміністративної одиниці мати свої урядові органи, вирішувати питання внутрішнього законодавства і управління; автономія [25].

Г. В. Барабашев, автор статті Великої Радянської Енциклопедії про самоврядування, стверджував, що місцеве самоврядування – це один із видів державного управління на місцях, при якому населення адміністративно-територіальної одиниці самостійно управляє місцевими справами (через виборні органи або безпосередньо) в межах прав, установлених державою [22]. В основному ми підтримуємо бачення автора щодо місцевого самоврядування. Проте, варто зробити поправку на Радянський час публікації статті, коли існувало лише державне управління. Сьогодні поступовий розвиток демократичних основ у суспільстві привів до необхідності децентралізації влади та появи й розвитку місцевого самоврядування.

Науковець виділив основні ознаки самоврядування, серед яких: приналежність публічної влади населенню або виборцям відповідної території, членам громадської організації, колективу; самостійність у вирішенні питань внутрішнього життя; відсутність органів, що призначаються ззовні [22].

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Подібне визначення має своє відображення в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 2) [250].

Деякі енциклопедії дають інше трактування самоврядування (з позиції виділення органів місцевого самоврядування як основного суб’єкта права місцевого самоврядування).

Наприклад, в енциклопедії Ф. Брокгауза та І. Ефрона самоврядування визначається як право, що надається державою своїм складовим частинам: областям, містам, общинам, станам та корпораціям управляти самостійно своїми внутрішніми справами, адміністративними й господарськими, через виборних та уповноважених осіб, і видавати непротивні закону постанови щодо названих справ [136, с. 523]. Отже, автори вважають, що місцеве самоврядування здійснюють органи місцевого самоврядування. Ця думка простежується також в Європейській хартії місцевого самоврядування. Так, статтею 3 Хартії визначено, що місцеве самоврядування – це право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення [122].

На наш погляд, місцеве самоврядування – це право жителів територіальних одиниць та створених ними органів місцевого самоврядування самостійно та за рахунок власних публічних ресурсів та грошових надходжень вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Суб’єктами управління місцевими справами є жителі територіальних громад та створені ними органи місцевого самоврядування (представницькі та виконавчі).

«Алокаційна функція державної діяльності обґрунтовує необхідність існування незалежного місцевого рівня влади» [324, с. 59]. Однак досі в багатьох країнах існує правова проблема конституційного гарантування фінансової та матеріальної основ місцевого гарантування та встановлення додаткових законодавчих рамок. Це призводить до можливостей централізації влади законодавчими актами центрального та субцентрального рівнів, гальмує процеси децентралізації.

У науці існує багато варіантів визначення суті децентралізації, серед яких:

• спосіб територіальної організації влади, при якому держава передає право на прийняття рішень за визначеними питаннями або у визначеній сфері структурам локального або регіонального рівня, що не входять у систему виконавчої влади і є відносно незалежними від неї [103, с. 88];
• розширення компетенцій місцевих адміністративних органів, що діють у межах своєї компетенції самостійно і незалежно від центральної влади [2, с. 154];
• право незалежного прийняття рішень децентралізованими одиницями [118, с. 22]
• скасування або послаблення одноосібних функцій центру з появою цих функцій в інших організаційних структурах, які мають певну самостійність [157, с. 103];
• поступове делегування постійно зростаючої частини повноважень регіональним, міським і сільським владним інститутам [131];
• характерне для сфери державного управління явище, зумовлене об’єктивними і суб’єктивними факторами, певний протилежний бік централізації, своєрідний засіб відображення централізації [107, с. 16];
• самостійність у підходах до управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей при збереженні єдності в основному, суттєвому [108, с. 112];
• передання частини функцій державного управління центральних органів виконавчої влади місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, розширення повноважень нижчих органів за рахунок вищих за рівнем [109, с. 111];
• процес передання частини функцій та повноважень вищими рівнями управління нижчим (від центральних органів виконавчої влади до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування); у широкому розумінні – ослаблення або скасування централізації [170, с. 51];
• процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць або нижчих органів та організацій при одночасному звуженні прав і повноважень відповідного центру з метою оптимізації та підвищення ефективності управління суспільно важливими справами, найповнішої реалізації регіональних і місцевих інтересів [113, с. 7];
• система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації (розширення прав низових органів управління) [360; 42, с. 218].

А. П. Лелеченко децентралізацію влади в системі державного управління визначає як «цілеспрямований процес, орієнтований на покращання державного управління, та містить переміщення від вищих до нижчих рівнів органів державної влади і місцевого самоврядування, від керівника до підлеглого дискретних повноважень, ресурсів та відповідальності у політичній, фінансовій і адміністративній сферах з метою виконання конституційно закріплених функцій держави» [112].

Отже, узагальнюючи наведені визначення, децентралізацію розглядають як процес передання, розширення компетенцій (прав, повноважень), право незалежного прийняття рішень, систему управління, самостійність, делегування, явище, спосіб територіальної організації влади.

Централізація визначається як «система управління, при якій місцеві установи, що позбавлені самостійності, діють за безпосередніми вказівками центру; протилежна система – самоврядування» [136, с. 849]. Отже децентралізація ототожнена із самоврядуванням. Цю думку поділяв А. Ященко, який децентралізацію розумів як встановлення місцевої автономії та самоврядування, а також розширення влади місцевих органів та їх незалежність від дій уряду [338, с. 339].

Господарство місцевих та регіональних союзів, або, як їх прийнято називати в сучасній інтерпретації, місцеве та регіональне самоврядування може бути по-різному організовано: основним може бути або принцип централізації, або принцип децентралізації. Принцип централізації передбачає лише максимальний ступінь єдності, спільності, цілісності, неподільності, концентрації, зосередження. Натомість, децентралізований принцип передбачає різний ступінь диференціації, множинності, подільності, спеціалізації.

Тому, децентралізація, як процес або явище, набуває певних форм та методів, існує в різних сферах життя. Будь-який рух від центру, від максимального ступеня зосередження, буде означати посилення децентралізації, а протилежний рух – послаблення децентралізації. Будь-яка система господарського ладу, при якій не досягається максимальний ступінь єдності, цілісності тощо, є певною мірою децентралізованою.

У науці виділяються наступні форми (види) децентралізації: політична (демократична), адміністративна (бюрократична), економічна (ринкова, фінансова), територіально-просторова. Форми децентралізації влади в системі державного управління наведені в додатку А.

Фінансова децентралізація, за думкою багатьох науковців, передбачає значний обсяг власних, передання закріплених джерел надходжень до місцевих і регіональних бюджетів, надання трансфертів з центрального бюджету; розміщення замовлень серед приватного сектору економіки; просування ринкових механізмів у сферу місцевих та регіональних фінансів. На наш погляд, під фінансовою децентралізацією варто розглядати не лише передання фінансових ресурсів. Цей процес значно ширший та містить також передання повноважень у фінансовій сфері (видаткових, дохідних, податкових).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39048.html