Етапи розвитку ідеї естетичного виховання дітей у сім’ї в історії вітчизняної педагогіки упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Як показав аналіз історико-педагогічних реалій другої половини ХІХ – початку ХХ століття, проблема естетичного виховання в умовах сім’ї у досліджуваний період розглядалась у площині вирішення завдань вітчизняного громадсько-педагогічного руху 50 – 60-их рр. ХІХ століття і наступного реформування освітніх систем. З урахуванням суспільно-політичних та економічних чинників, особливостей освітньо-культурного розвитку країни, підходів видатних представників вітчизняної педагогічної думки до визначення мети, завдань, змісту, методів, форм, засобів естетичного виховання дітей у сім’ї науково обґрунтовано й виокремлено два етапи розвитку ідеї естетичного виховання дітей у сім’ї в історії вітчизняної педагогіки досліджуваного періоду: перший етап (50 – 80 рр. ХІХ ст.) – етап активізації уваги широкого педагогічного загалу до особливостей раннього періоду життя дитини й визначення естетичного виховання важливим складником формування особистості; другий етап (90 рр. ХІХ ст. – початок ХХ ст.) – етап поглиблення теоретичних основ естетичного виховання дітей у сім’ї, обґрунтування значущості сім’ї в її взаємодії з громадським вихованням у формуванні естетико-емоційної сфери дітей.

Проаналізована педагогічна спадщина найбільш яскравих представників першого етапу досліджуваного періоду, які звернули увагу на необхідність раннього розвитку естетично-емоційної сфери дітей, переконала, що на першому етапі найбільш серйозні акценти ставились на ролі сім’ї у формуванні особистості дитини, зокрема на важливості і значенні розвитку почуттів дитини як підґрунтя виховання її моральних якостей. Так, наприклад, В. Бєлінський, О. Герцен, М. Добролюбов, Д. Пісарєв, М. Шелгунов, М. Чернишевський та інші не писали спеціальних педагогічних трактатів, але залишили свої погляди на сімейне виховання взагалі, а також на роль батьків у формуванні особистості дитини, зокрема у впливові на розвиток її емоційно-чуттєвої сфери. Всі вони, без винятку, у визначенні чинників формування особистості, прямо чи опосередковано, вказували на значущість сімейного виховання, особливо в ранньому дошкільному віці [215].

Звернемо увагу, що, на відміну від сучасного поділу дитинства в психолого-педагогічній науці на переддошкільний (від народження до трьох років) та дошкільний (від трьох до шести років) вік дитини або ранній, молодший та дошкільний, вітчизняні педагоги другої половини ХІХ – початку ХХ століття найбільш виразним визначенням раннього віку дитини вживали термін «від колиски». Аналіз педагогічних поглядів на сім’ю вище названих революціонерів-демократів дозволяє виокремити спільність їхніх поглядів у таких питаннях сімейного виховання в площині досліджуваної проблеми: сім’я має значні переваги перед іншими виховними інститутами, оскільки в умовах сім’ї значно легше виховати діяльну й гуманну особистість; батьки відповідають перед суспільством за виховання дітей; головною вихователькою в сім’ї, особливо в ранньому віці дітей, є мати, тому жінка повинна бути не лише всебічно освіченою, але й мати уявлення про найбільш доцільні педагогічні прийоми виховання тощо.

О. Герцен наголошував на тому, що виховання дітей повинно починатись від раннього віку, акцентуючи, що першопочаткове сімейне виховання – «справа суспільна, справа важлива й значуща». У відомій праці «Былое и думы» він переконував, що «сім’я починається з дітей» і справжня сім’я здатна перетворити «егоїзм двох» на «самопожертву двох для третього». О. Герцен вказував також і на «величезність справи батька» у його відповідальності за вихованість дитини.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39849.html